?

Log in

Голосування Below are the 10 most recent journal entries recorded in the "maksymus_vote" journal:

[<< Previous 10 entries]

August 25th, 2016
10:13 am

[Link]

Можливо, мені тільки здається. Можливо, це результат вимушено обмеженого доступу до ЗМІ. Можливо, випадковий добір стрічок у мережі. Але цього року святкування Дня Незалежності в моєму ефірі вийшло якесь особливо істеричне, більше схоже на московське 'скрепне' травневе відзначення. І надто далеке від мого особистого ідеального уявлення про національне свято.

Панував якийсь дешевий крикливицький настрій. Військо з парадом заступило все інше. До російськомовних провокаторів у мережі приєднався хор екзальтованих україномовних дамочок, прославляючих і жаліючих одночасно. Бідні солдатики, наші герої і далі, і далі. Парад як психологічне самозаспокоювання. Одна добалакалася до "погоджування перестать жить", як до чесноти військових, що заслуговує на вшанування. Тисячі лайків і коментарів. Боже ж мій, які нісенітниці породжують банальні страх і беззахисність. Розкручений беззахисністю страх. Перенесення жалості з себе на зовнішній об'єкт. Це липуче неприємне ставлення до людини в формі супроводжує мене весь час служби. Занедбаність армії багато років, витягування волонтерами на собі неефективного тилу, загиблі й поранені, добровольці, мобілізовані, зірвані з місця маси людей, котрі задіяні в обороні країни від загарбників. Вдячний ґрунт для гучних жалощів, що дозволяє жалільникам хоч трохи не почуватися більше слабкою жертвою.

Та менш за все самі військові є нещасними жертвами. Не сопливе "погоджування перестать жить" є їхньою визначальною характеристикою, а готовність убивати за наказом, готовність миритися з супровідними жертвами серед цивільних. Саме на ламання людських, етичних, моральних бар'єрів перед убивством прямо чи приховано спрямована вся військова підготовка, хоч чого навчають. Якщо цього не розуміти, то нічого не зрозумієте.

По Хрещатику вчора крокували парадні розрахунки, що символізують людей, готових убивати за вас. От що ховається за всіма всхлипами й кепкуваннями про пошкоджений асфальт, всплакування за нещасними, за героїзацією жертв, за бажанням надійно сховатися за демонстрацією сили.

(7 comments | Leave a comment)

August 23rd, 2016
05:17 pm

[Link]

На свята в Академії прокидаються привиди військової муштри, які змушують геть усіх, зверху до низу, умотатися до посиніння. Урочисті шикування й марші, урочисті заходи, обов'язкова бездарна присутність десь, загалом те, від чого мене найбільше верне на службі. Всі ці заходи означають, що нікого не знайти на місці, треба ловити й сподіватися, що тих саме зараз з якогось дива не відіслали щось урочисте організовувати чи перевіряти. Чи треба казати, що армійська прокрастинація звично відклала всі найважливіші речі на останній момент? Але зробити все треба негайно, ще й заднім числом. Тільки вчора ввечері було поставлене завдання. І от мені довелося сьогодні півдня по святковій території з задовбаними курсантами й смурними офіцерами виконувати роботу цього останнього моменту. Щасливий випадок в одному кабінеті, потім спійманий офіцер у другому дозволили все зробити, на що я вже не сподівався. День згаяно. Хоча можна побачити і позитив. Термінове завдання також звільнило від необхідності слухати нісенітниці на плацу й у залах чи звично замінювати когось, хто відкошує, на чергуванні.

(Leave a comment)

August 20th, 2016
03:38 pm

[Link]

У мережі жваво обговорюють підготовку до параду до Дня незалежності. Переважають схвальні коментарі, бажану потрібність намагаються раціоналізувати найвикривленішим чином.

Я ж не люблю показухи. Крокуючі гусячим кроком прямокутники військових це архаїзм, віджилий сотню років тому з появою кулеметів. Естетика координованих пересувань в одностроях викликає нудоту. Демонструвати кожен рік дитячу виставу в прусському стилі, та ще й на тлі програної війни, є якимось збоченим задоволенням. Показати світу ще раз залишки радянського озброєння, до якого не виробляють набоїв і снарядів, прокатитися на зібраній з миру по нитці техніці, до якої імпортується пальне й запчастини, покрасуватися новим сезоном - знову, авжеж надизайнерили, - нової форми на відбірних парадних підрозділах. Хочеться розваги, візьміть уже тих строковиків, котрі просто зараз шуршать під моїм вікном, одягнуті в різнобій. Проведіть їх зі щоденним інструментом, ото буде розвага. Чи викатіть, якщо вдасться, ту роздовбану техніку, на якій тут навчають воювати. Елемент несподіванки для цікавості могли б організувати, провівши сліпе жеребкування, яка частина крокуватиме. І визначати б так, щоб не було часу на окозамилювання. Як є, так і пройдіться...

Але тоді не цікаво буде промовляти величні промови, для яких потрібна масовка й увага низького смаку публіки.

(Leave a comment)

August 18th, 2016
06:26 pm

[Link]

Бувають дні, коли абсурдність подій навколо настільки захоплююча, що навіть не віриться в свою безпосередню присутність.

Зранку, ще до прийняття чергування, розблоковував від загубленого паролю pdf-файл поточної роботи, а вже через хвилину разом з полковниками-підполковниками наводив порядок на території, розбитій на ділянки, закріплені за відділами. В очікуванні приїзду начальства весь центр перетворився на справжній цирк. Ходили по кімнатах, перевіряли пожежну безпеку, рахували предмети. Виділених солдат було замало, тож полковники підмітали поверхи, витрушували доріжки, поливали квіти, перевіряли ключі від приміщень.

Уважний погляд одного полковника зупинився на прапорах у холі. - Чому їх сім, якщо в Західному окрузі дев'ять областей? - Поруч зрадницьки висіли дев'ять полотняних гербів. Та сім і сім, чого вже перейматися в останній момент. - Негайно несіть книги!.. Після тривалих пошуків у книгах згадки не знайшли. Нарешті, у мить повного відчаю полковників я звернув увагу на опис у рамочці на стіні. - Спокійно, по опису зазначено сім, усе в нормі. - Всі посміхаються; затверджений начальником опис важливіший за той факт, що колись при переставлянні на два пропалі прапори впав сейф і зламав стійки.

- Ой, в мене спина, - почав відкошувати майор, котрий завжди відкошував. До полковників на вулиці довелося йти допомагати мені одному. Стоїмо, ламаємо втрьох спиляний щойно горіх, щоб гілки можна було запакувати в смітник поруч і не наразитися на нарікання комунальних служб. Впоралися швидко. Один полковник незграбно жартуючи: - Що, лейтенант, полковники допомогли зламати гілки? -Трішки, - віджартувався я в тон. Ще б могли допомогти в роботі відділу (назвав тему), взагалі було б чудово.

Весь час урочистого шуршання якась нова команда, стій там, іди сюди. Раптом водночас стали потрібні якісь рапорти співробітників, готовність того, доробленість цього. А ключі, ключі взяв, а запечатав-розпечатав? Начальник мав би бути задоволений. Та приїхала тільки служба, відповідальна за пожежну безпеку, перевірила центр. І все. Начальство так і не з'явилося...

* * *

При зустрічі з начальником відділу кадрів:
- Шість місяців.
- Ні, - з лаконічною інтонацією друїда Панорамікса.

(1 comment | Leave a comment)

August 16th, 2016
05:24 pm

[Link]

Написав повторно рапорт про небажання підписувати контракт. Попередній чомусь застарів. Знову довго обробляли у відділі кадрів, пропонуючи великі суми й хороші посади. Хотіли зрозуміти, чого не купуюсь. Пробував пояснити, що служба це не робота. Що певні нюанси організації і проходження служби не дозволяють мені погоджуватися. Деякі речі одверто дивують. Скажімо, коли офіцер у званні підполковника цілий день стоїть і рахує по головах відвідувачів їдальні, це означає надмірність офіцерів у підрозділі й невміння керівництва організувати службу належним чином. Постановка питання про нераціональність використання людських ресурсів була для кадровиків новинкою. Серед їхніх пропозицій опція привабливого робочого середовища була абсолютно відсутня. Спробували включити патріотичну пісню, але вчасно згадали, що самі не відпустили мене за поданим відношенням у підрозділ, так що цей варіант відпадав. Розійшлися, так і не порозумівшись.

(Leave a comment)

August 15th, 2016
08:42 am

[Link]

Кожна установа має свій тон. Кількох хвилин, увійшовши у двері, вистачає, щоби вловити настрій установи, її ритм, колір, запах. Тон ніколи не буває випадковий, він виростає разом з установою, через покоління передається новим співробітникам. Колись Літлвуд проникливо зауважив тон Кембріджа: вдаване аристократичне непереймання нічим учених, які за такою маскою легкості ховають наполегливу безперервну працю й хижацьку увагу до наукових досягнень колеґ. Проте в Академії за байдужістю нема нічого. Тільки питання виділення державного житла здатне пробудити якісь жваві емоції офіцера й 'насипання в кратер' спонукатиме до дії.

Перше спілкування з першим же курсантом рік тому одразу задало тон моїй установі. Курсант на посту ледь розплющив одне око й ліниво відповів щось крізь зуби. 'Мені все пох!' - наголосив другий курсант, з яким випало спілкуватися по справі через пару днів. Неприємну байдужість до всього потім не раз проявляли викладачі й курсанти, начальники й цивільні співробітники. Тон суцільного непереймання службою негайно перебирають на себе, адаптуючись, і нові службовці й співробітники, звідки б не приїхали, хоч де працювали до того. Тон радянського військово-політичного училища передається й відтворюється. І тим ціннішими виглядають окремі палкі ентузіасти, що в більшості випадків витягають на собі роботу, викликаючи ліниву критику байдужих, що переймаються хіба що тим, аби не перенапружитися.

(5 comments | Leave a comment)

August 12th, 2016
05:15 pm

[Link]

Мав незвично сильне відчуття дежавю. Настільки, що аж зупинився на хвилину, затамувавши подих. Наче все навколо повторилося і я знаю напевно, що станеться далі.

Хоча насправді все змінюється. Швидше, ніж можна було очікувати, і швидше, ніж хотілося б. У порожні тривалий час корпуси військового містечка переїхали з основного розташування Академії кілька підрозділів з усім особовим складом, майном, службами тощо. Начальство вирішило ще раз відгородити нашу частину від сусідніх. І так двічі перегороджену вулицю завжди використовувані на будівництві строковики перегородили парканом іще раз, відокремивши наші підрозділи від основного КПП містечка з військкоматом і навчальними корпусами для загальноосвітніх військових кафедр. Тепер ходити доведеться в обхід, при суворішій системі перепусток і дозволів. (На 500 кроків більше, підказує мій крокомір.) У період відпусток оформити документи для всіх дуже проблематично, постало питання відповідальних, питання комунікацій і мережі, але для керівництва жодні труднощі не зайві; ще більше задовбають підлеглих, як і положено.

Зрозумівши, нарешті, що під час мого чергування робота зупиняється, а скоро можуть і взагалі демобілізувати, безпосередні начальники почали впевненіше піднімати голос за мене. Не соромляться навіть обманювати, що вже відіслали кудись з дорученням, коли зверху постає питання понаднормових нарядів поза графіком. Цікава ж це річ, усвідомлення власного інтересу.

(2 comments | Leave a comment)

August 9th, 2016
03:25 pm

[Link]

- Ви мені шуруповерт, а від мене візьмете двох солдат для робіт. - Приблизно так виглядає торгівля, натуральний обмін з сусіднім підрозділом. Помічені в суботу заступником недоліки починають виправляти всім наук. центром. З відпустки на пару днів раніше викликали відповідального, начальник центру тримає на особистому контролі стратегічне питання фарбування бордюрів та прогалин на квітниках. Бо наприкінці тижня перевірять. Людей знову не вистачає, робота -- ба навіть роботи! -- стоїть. Я знову на чергуванні...

(Leave a comment)

August 6th, 2016
10:27 am

[Link]

Військова етика
На п'ятничному шикуванні наприкінці дня визначали оперативну групу на суботу. Один з підполковників рознився, мовляв, я вже три рази в суботу виходив, он який герой. Присутні і так неповним складом теж почали відмазуватися один за одним. У мене ж з початку року взагалі не було вихідних субот; один раз хіба що відпросився відлежатися з отруєнням, і то обставлено було як величезна ласка від начальства, яку треба відпрацьовувати. І я знову, як і раніше, заступаю на позачергове чергування.

Зауваження про надмірність моїх чергувань і недоречність ниття від кадрового було сприйняте з глибоким нерозумінням. Ну, все правильно, тобі положено, скажи спасибі, лейтенант, що не в окопі. Знову повторювати, що переведення не залежить від моїх бажань, не було сенсу. Чому сам підполковник не в окопі, ніколи там не був і не буде, але має корочку учасника бойових дій, нікого не цікавить. Як нікого не цікавить, що моя поява тут сталася саме через халатне ставлення до служби професійних військових. І невідомо, що вони будуть робити після демобілізації шостої черги.

Звання багато значить у військовому колективі. Що б ти не робив, хай наскільки важливою і результативною буде робота над виконанням завдань, переважно за званням визначають місце в ієрархії і черговість неприємних обов'язків. (Звісно, нікуди не поділася і 'неписана субординація', але не той випадок.) Дуже часто в розмові зі мною полковники-підполковники починають довірливо розповідати про свою юність, коли вони самі були лейтенантами й потрапляли в історії, зв'язані з недоладностями організації і необхідністю служити на низьких кар'єрних сходинках. - 'Та я взагалі ніколи не працював, завжди були для цього солдати та підлеглі' - хвалиться полковник. - Уперше щось самому довелося робити тільки в Управлінні. Вміти треба відлинювати. Наче зверхньо передають життєву мудрість наступному поколінню. Те, що я в більшості випадків одноліток, ба навіть старший на кілька років, виконую зараз їхні завдання за них і краще за них, відірваний обставинами від свого власного життя, де ці хвалебні історії про вміння відкосити звучать просто огидно, абсолютно не доходить до співрозмовника.

На тому ж шикуванні один з офіцерів звернув увагу на великоекранний телевізор в холі наук. центру. Недешевий телевізор ніколи не працював, бо тюнер згорів при першому ж підключенні в сусідню розетку, в якій замість звичайних виявилося 380V, про що всі знають, але завжди забувають. Відремонтувати мережу в холі чи просто кинути паралельно кабель потрібно було давно, розмови про це ведуться при мені з минулого року, але все залишається як є; стоїть непрацюючий телевізор, а в розетку поруч хтось знову і знову сує прилади, які негайно плавляться. На телевізор звернули увагу як на чудовий символ армійського порядкування ресурсами. Предмет є, кошти освоєні, на балансі, наявність перевіряється перевіряючими, але ніколи не функціонує як слід, бо чогось все одно не вистачає. Не вистачає цивільних мобілізованих, котрі б виконали і тут роботу.

(4 comments | Leave a comment)

August 5th, 2016
07:48 am

[Link]

Виконав нарешті велику роботу, під якою підписалися дванадцять старших офіцерів. Піджимають терміни здачі наступної, з таким же розкладом виконавців у моїй особі й бенефіціарів в особі полковників-підполковників. Гарна ціна за одного старшого лейтенанта, мені дуже лестить. Чітко усвідомив, нарешті, чим мене могли б заманити на контракт. Неуважні кадровики й начальники пропонували гроші й м'які посади, і щиро дивувалися моїй байдужості до озвучуваних з придиханням значних сум і кар'єрних ничок для відкошування. А купити мене можна було легше легкого на честолюбство. Присвоїли б просто зараз позачергове звання з певною обіцянкою швидкого підвищення (бо це просто було б надолужування військкоматівського проколу, що урівнювало б мене з іншими), дали б надскладне завдання, за яке відзначили б хоч якимось чином перед колективом, відправили б у діючу частину відкатати мої дві військово-облікові спеціальності на практиці. І я був би весь їхній із задоволенням. Проте, на щастя, такі пропозиції не спадають тут нікому на ум.

(2 comments | Leave a comment)

[<< Previous 10 entries]

Powered by LiveJournal.com